Консультація для батьків «Сімейний мікроклімат і формування дитини»

З дитинства нам знайомі прислів’я: «Без сім’ї немає щастя на землі», «Нащо клад, коли в сім’ї лад». Вони містять глибоку істину: життя людини йде з родини. І якщо ми, батьки, хочемо бачити своїх дітей вихованими, то мусимо пам’ятати: виховання – це клопітка повсякденна праця. І, зокрема, результат тих реальних стосунків, які існують у сім’ї та суспільстві.
Погодьтеся, що наш настрій, ставлення до оточуючих нас людей багато в чому залежить від тієї атмосфери, яка панує в сім’ї. Відсутність взаєморозуміння, суперечки погано впливають на здоров'я та самопочуття кожного члена родини, руйнують сім’ю.
Нормальний психічний розвиток дитини, її становлення як особистості, майбутнього сім’янина зумовлюється не тільки нашими прекрасними пориваннями, мріями, словами а й загальним мікрокліматом сімейного життя, його тональністю, спрямованістю одне на одного.
Чим же характеризується сімейний мікроклімат? Насамперед, тими моральними нормами, якими живе сім’я: характером стосунків між її членами (любов, взаємна повага чи злість, нетерпимість), а також традиціями, що існують в родині.
Ми часто буваємо свідками того, як малюки копіюють наші слова, міміку, дії, тобто ми, батьки, є постійним об’єктом інтересу з боку дитини. А як часто ми замислюємось над тим, що робимо? Як поводимося? Що кажемо? Чиї слова, дії обговорюємо в присутності наших дітей?
Буває, грається дитина улюбленою іграшкою і раптом починає плакати. Що трапилося? Вдарилася? Злякалась? Чого хоче? Причина – у роздратованому, підвищеному тоні батьків, що розмовляють між собою.
Поза увагою наших дітей не проходять жодні непорозуміння, конфлікти між батьками; вони травмують психіку дитини, можуть спричинити розлад сну, появу страхів; негативно впливають на формування характеру, життєвих позицій, ставлення до людського оточення. Тож для нормального психічного розвитку малюка необхідні позитивні, емоційно забарвлені стосунки між батьками, адже саме у характері, стилі спілкування віддзеркалюється моральна атмосфера сім’ї.

Сучасна соціальна психологія розрізнює п’ять видів

подружніх стосунків:

І. Співробітництво – ідеальний тип стосунків, що породжуються взаємною повагою та взаєморозумінням; їх основою, безперечно, є почуття любові. В таких сім’яхвиростають прекрасні діти; тут панують взаємна повага, довіра, любов; батьки на особистих прикладах привчають малюка з дитинства поважати батька й матір, дідуся й бабусю. Діти в таких сім’ях природно й гармонійно розвиваються, живуть своїм, наповненим цікавими подіями, життям.
Позитивні сімейні стосунки зовсім не виключають розбіжностей у поглядах і коротких суперечок між батьками. Однак у подібних родинах розв’язання конфліктних ситуацій на рівні елітарних (фр.– рівність) відносин, тобто без роздратованості. приниження людської гідності дорослих та дітей, взаємних обвинувачень. Усі члени сім’ї з повагою ставляться одне до одного. І діти в подібних ситуаціях, як правило, не страждають. В таких сім’ях можна почути: « Як ти вважаєш?», «Я тебе прекрасно розумію, але...» тощо.
II. Паритетні стосунки. У випадку взаємного звикання, деякої втоми одне від одного, стосунки між подружжям можуть переростати у паритетні (рівноправні) відносини, основою яких є взаємна повага, але відчувається деяка прохолодність. Діти у таких сім’ях часто отримують вказівки, за їхньою поведінкою здійснюється постійний контроль. Вони ростуть із нерозвинутим почуттям самостійності, впевненості у собі, що може спричинити у майбутньому формування особистої неповноцінності; однак ці діти слухняні, дисципліновані.
Батьки вважають, що достатньо приділяють уваги своїм дітям, забезпечуючи їх матеріально, купуючи їм іграшки та солодощі, а тому мають право дорікати їм: «Невдячний! Ми для тебе все робимо, а ти...», «У тебе все є! Чого тобі не вистачає?»
Холоднувата атмосфера сімейного оточення не може бути визнана ідеальною, адже для дітей важливим є емоційний зв’язок із батьками, а саме його якраз і немає в подібних сім’ях. Такі стосунки успішно піддаються коригуванню, змінам на краще, але тільки у випадку усвідомлення батьками того факту, що любов до дитини – не послуга, за яку треба вимагати платню.
Якось до виховательки дитсадка звернулася мама Дмитрика з проханням допомогти їй у налагодженні контакту з її шестирічним сином. У садку він з довірою ставиться до вихователів, активно спілкується з усіма, а вдома стає замкнутим, без особливого бажання виконує батьківські вимоги.
Аналізуючи разом із матір’ю ситуацію, вихователька дійшла висновку, що дома з хлопчиком дуже суворо поводяться і лише зрідка проявляють і висловлюють свою любов до нього. Все це змушує Дмитрика замкнутися у собі та шукати ласки та визнання в інших людей. Вихователька порадила матері частіше цікавитися справами хлопчика, обговорювати з ним його проблеми, розмовляти на різні теми, виявляти любов до нього. З часом ситуація змінилася на краще.
Якщо перші два види стосунків ми відносимо до позитивних і навіть ідеальних (співробітництво), то наступні три види – «змагання», «конкуренція», «антагонізм» – до небажаних, або навіть неприпустимих.
Що ж це за відносини та як вони впливають на дітей?
III. Змагання – це стосунки суперництва і бажання перемогти. Змагання між подружжям можливе, якщо воно, звичайно, має на меті досягнення потрібних і корисних цілей. Як було б добре, якби всі змагалися одне з одним у прояві любові та допомоги! Проте сімейне «змагання» – це найчастіше, боротьба за домінування в сім’ї. Подібні стосунки можуть перетворитися в диктаторські, деспотичні, особливо коли батько або мати постійно вимагають від дитини виконання їхніх умов, а за найменшу провину, непослух карають.
Така диктаторська позиція батьків погано впливає на психічний стан дитини. Деякі з них стають боязкими, піддаються будь-якому впливові, в інших розвивається лицемірство, підлабузництво, нещирість.
Цей стиль відносин є характерним для тих родин, де часто виникають сварки між батьками. У такій ситуації кожен із батьків намагається «перетягнути» на свій бік дитину дарунками, солодощами, при цьому постійно порівнюючи своє ставлення до дитини зі ставленням до неї інших членів сім’ї: «Бачиш, я для тебе все роблю, а от батько...»
IV. Конкуренція. Якщо в стосунках між батьками відсутні витримка, тактовність, упевненість у собі, то відносини-змагання можуть перерости у конкуренцію. Конкуренція – прагнення влади над іншим, бажання домінувати в різних сферах діяльності. Вам, мабуть, знайомі ситуації типу: «А чи ти на цьому розумієшся?», «У тебе завжди все не як у людей» тощо.
У тій сім’ї, де батьки егоїстичні та спрямовують усі свої зусилля на досягнення особистої переваги («Я сказав – значить усе!», «Я більше заробляю, тому маю право...») позитивне формування особистості неможливе.
Конкуренція між батьками має явно виражений негативний характер. Вона згубно впливає на все, навіть на те, що часом здається нам не суттєвим. Вона руйнує спочатку любов, а потім – сім’ю.
Погодьтеся, шановні батьки, що дітям жити в таких сім’ях дуже важко, адже тут їх не сприймають як повноправних членів родини, принижують їхнє почуття гідності та самоповаги. За таких умов діти привчаються підкорятися волі сильнішого, догоджати. Наприклад, один із батьків запитує сина чи доньку: «Кого ти більше любиш: тата чи маму?» Дорослий цим самим ставить маленьку дитину в складну ситуацію вибору: дитина любить і тата, і маму. Як тут бути? Кому віддати перевагу? І дитина в присутності батька каже, що любить його, а в присутності матері – що її. Таким чином, ми самі часто штовхаємо нашу дитину на шлях брехні, підлабузництва та догоджання.
V. Антагоністичні стосунки. Якщорозвиток відносин конкуренції своєчасно не зупинити, то вони перетворюються на антагоністичні. Антагонізм – це стосунки різкого протиріччя між батьками. Їх подружнє життя має вимушений характер і тримається лише завдяки якимось конкретним обставинам (відсутність житлового або матеріального забезпечення, почуття відповідальності за дітей тощо). Нам знайомі подібні сім’ї, де між подружжям немає нічого спільного, кожен живе своїм життям, однак вони не розлучаються.
Діти в таких сім’ях живуть в умовах постійної незгоди між батьками і мусять виконувати різні вимоги з боку батька й матері – все це в решті-решт формує у дитини такі негативні якості характеру, як лицемірство, відчуженість, черствість, байдужість, зневагу і навіть ненависть до батьків.
Які з цього можна зробити висновки? Формування стосунків конкуренції, антагонізму зовсім не бажані в сім’ях, тому що вони несприятливо впливають на психічний стан дитини, формування її особистості. За таких взаємин атмосфера сім’ї позбавлена миру, спокою, любові, стабільності, тобто необхідніших умов для повноцінного духовного та психічного розвитку дитини. Через це зростає ризик нервово-психічних захворювань дитини, її поведінка стає неконтольованою, знижується здатність малюка до адаптації: йому важко пристосуватися до умов життя в дитячому садку, незнайомого дитячого середовища, дитина не засвоює такі моральні, загальнолюдські цінності та норми поведінки, як ввічливість, бажання допомагати старшим, не кривдити слабих та маленьких, співчувати іншим, в неї формуються негативні почуття щодо своїх батьків, а інколи вороже ставлення до обох чи одного з них.
Сподіваємося, що сімей із конкурентними та антагоністичними стосунками значно менше, ніж сімей із позитивними взаєминами батьків.
Ви можете запитати, а які ж стосунки мають культивуватися у родині, аби вони сприятливо впливали на дитину? Відповісти на це запитання не просто, особливо тим батькам, які хочуть отримати відповідь у формі готового рецепту на всі випадки життя. Одне зрозуміло: тільки атмосфера любові, злагоди, взаємного порозуміння, співробітництва позитивно впливатиме на психічний і моральний розвиток вашої дитини.
Англійський письменник Бернард Шоу так писав про сімейне виховання: «Правильне виховання полягає у тому, щоб всі діти бачили своїх батьків такими, які вони є в дійсності».

Отже, шановні батьки! Якщо ви будете любити і поважати один одного, розуміти і допомагати своїм близьким, то можете бути впевненими, що ви правильно виховаєте своїх дітей.Успіху вам у цьому!

/Files/images/vihovatel/Безымянный5.jpg

Інтерактивні методи навчання як засіб формування мовленнєвої взаємодії старших дошкільників

Кришко Світлана Володимирівна

Спеціаліст вищої категорії

Мовленнєве виховання дошкільників – важливий засіб формування їхньої особистості і всебічного розвитку. Враховуючи це, педагог постійно знаходиться у пошуку нових форм і методів роботи з дітьми.

Світлана Володимирівна розвиває лексичну сторону мовлення дітей, формує його граматичний лад, розвиває і вдосконалює звукову культуру, творчо підходить до розвитку зв’язного мовлення.

Особливу увагу вихователь приділяє формуванню навичок мовленнєвої взаємодії дітей старшого віку, адже спрямованість на комунікацію, потреба і прагнення зрозуміти інших і бути зрозумілим їм змушують дошкільника будувати і перебудовувати мовленнєві висловлювання у таких формах, які забезпечують взаєморозуміння.

Для розвитку мовленнєвої взаємодії вихователь застосовує інтерактивні методи роботи з дошкільниками: метод «Мікрофон», «Дебати», «Ланцюжок», «Снігова куля», «Коло ідей», «Загальний проект», «Асоціативна квітка», «Мозковий штурм». Такий нестандартний, творчий підхід вихователя до розвитку мовлення, формування мовленнєвої взаємодії старших дошкільників в ігровій формі, дає змогу створити умови за яких діти швидко набувають необхідного майбутнім школярам досвіду комунікативної діяльності.

Світлана Володимирівна охоче ділиться своїм досвідом з колегами, надає консультації, узагальнює свій досвід у вигляді методичних посібників.

/Files/images/starsha_grupa/20161027_112921.jpg

/Files/images/starsha_grupa/20161027_114358.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 301